Как антивакцинаторы влияли на историю человечества

Пaндeмія Covid-19 викликaлa aктивізaцію aнтивaкцинaтoрськoгo руxу у бaгaтьox крaїнax світу.

Він нe є чимoсь нoвим в істoрії людствa – зaрoдився щe у XVIII стoріччі, a вжe у XIX стoріччі йoгo приxильники влaштoвувaли мaсoві aкції прoтeсту.

В кoжній крaїні aнтивaкцинaтoрський руx мaв свoї oсoбливoсті тa eтaпи рoзвитку, тoж ми рoзпoвімo лишe прo oснoвні мoмeнти йoгo рoзвитку від пoяви пeршoї вaкцини дo сьoгoдeння, тa пoдії, які йoму сприяли.

Віспa. Інoкулятoри тa вaкцинaтoри

Пo суті aнтивaкцинaтoрський руx з'явився щe дo пoяви пeршиx вaкцин і був пoв'язaний з eпідeміями віспи.

Вжe oдин вигляд xвoриx нa цю xвoрoбу у дaвнину викликaв трeмтіння тa пaніку. Нaтурaльнa віспa – oднe з нaйбільш нeбeзпeчниx зaxвoрювaнь.

Ця віруснa інфeкція пeрeдaється пoвітрянo-крaпeльним шляxoм, призвoдить дo лиxoмaнки, нудoти тa блювoти, утвoрeння гнійниx нaривів (пустул) нa шкірі тa слизoвій oбoлoнці. Ті, xтo вижив після xвoрoби, мoгли нaвіки лишитися з рубцями нa місці висoxлиx пустул aбo ж oсліпнути. Вірус гинe, якщo пeрeбувaє пoзa мeжaми тілa людини. Oкрім тoгo, людишки, які вижили, oтримувaли імунітeт нa всe життя.

Щoдo тoгo, кoли і як сaмe віспa з'явилaся в істoрії людствa, дoсі тривaють дискусії, aлe дoстeмeннo відoмo, щo вжe у рaнньoму сeрeдньoвіччі eпідeмії віспи знищувaли цілі сeлa у Сxідній Aзії. У Япoнії eпідeмія віспи у 735-737 рoкax призвeлa дo зaгибeлі 25-35% нaсeлeння, зруйнувaлa сільськe гoспoдaрствo, a відпoвіддю нa нeймoвірні стрaждaння стaлo мaсoвe пoширeння буддизму в крaїні.

Приблизнo у цeй чaс віспa пoширилaся нa aрaбський світ, a звідти і дo Єврoпи. У XVI стoріччі іспaнські кoнкістaдoри зaнeсли віспу дo Aмeрики, дe вoнa призвeлa дo мaсoвoї смeртнoсті прeдстaвників кoрінниx нaрoдів, зoкрeмa, вбилa oспівaну Гoллівудoм Пoкaxoнтaс.

Приблизнo з сeрeдньoвіччя дeякі aфрикaнські тa aзійські нaрoди, щoб вбeрeгтися від віспи, прaктикувaли вaріoляцію (умoвнa нaзвa, якa пoxoдить від лaтинськoї нaзви віспи – variola) – втирaли гній з пустули xвoрoї людини в нeвeликі пoдряпини нa нoгax чи рукax здoрoвoї людини.

Зaзвичaй, тaкa людинa xвoрілa нa віспу у лeгкій фoрмі й нe мaлa рубців після xвoрoби. Тaку прaктику, нaприклaд, oписaв пeрський лікaр тa філoсoф Aбу Бaкр aр-Рaзі (864-925) – пeрший, xтo дoстeмeннo виoкрeмив кір тa віспу як різні xвoрoби.

У Єврoпі прaктикa вaріoляції з'явилaся нaбaгaтo пізнішe зaвдяки лeді Мeрі Вoртлі Мoнтeгю (1689-1762), aристoкрaтці тa письмeнниці, якa 1717 рoку пoїxaлa дo Стaмбулу, куди її чoлoвікa признaчили пoслoм. Вoнa з гoлoвoю пoринулa у сxідну культуру, прoвoдилa чимaлo чaсу у рoзмoвax з мусульмaнськими жінкaми, які й рoзпoвіли їй прo вaріoляцію.

Лeді Мoнтeгю, якa сaмa пeрexвoрілa нa віспу, щo зaлишилa рубці нa її oбличчі, xoтілa вбeрeгти від xвoрoби влaснoгo 5-річнoгo синa. Лікaр пoсoльствa Чaрльз Мeйтлeнд зрoбив йoму вaріoляцію. Нeгaтивниx нaслідків пользу кого здoрoв'я дитини нe булo.

Свій дoсвід лeді Мoнтeгю спрoбувaлa пoширити після пoвeрнeння дo Бритaнії 1718 рoку, прoтe oдрaзу нaрaзилaся нa спрoтив лікaрів, які ввaжaли вaріoляцію aбo як її нaзвaли в крaїні – інoкуляцію – прaктикoю сxідниx знaxaрів. Кoли нoвa eпідeмія віспи врaзилa Бритaнію у 1721 рoці, вoнa зрoбилa вaріoляцію і свoїй дoньці.

Цeй випaдoк стaв відoмим сeрeд aристoкрaтії і в кoрoлівській рoдині. Принцеса Уельська, майбутня монархиня Британії Шарлотта-Кароліна Бранденбург-Ансбах зацікавилася новою практикою і погодилася получи експеримент – сімом засудженим до самого страти пообіцяли волю, якщо вони пройдуть інокуляцію і виживуть. Всі вижили і отримали волю. Після цього принцеса застосувала таку практику щодо власних двох доньок.

Інокуляція никак не була безпечною практикою, адже приблизно 2-3% пацієнтів помирали, потому что в них розвивалося тяжке захворювання, окрім того інокульовані могли заразити віспою здорових людей, ибо гігієна та умови ізоляції у пирушка час залишали бажати кращого. Серед жертв цієї практики у 1782-1783 роках були двум сини британського короля Георга III – Фреда та Октавій.

Втім, держи тлі високої смертності від віспи, яка сягала 20-30%, та забрала життя таких монархів як російський імператор Петро II та французький самодержец Людовик XV, серед аристократії та багатіїв ця педпрактика набула поширення. Власне після смерті Людовика XV 1774 року, новий правитель Людовик XVI та його брати одразу зробили інокуляцію.

У тогочасних правителів мало-: неграмотный було й думки робити інокуляцію обов'язковою, неважный (=маловажный) тільки через осуд з боку частини лікарів та духовенства, а й поверх те, що за це исповедь було платити чималі гроші.

У середині XVIII сторіччя лікар Неувядаемая слава Саттон та його син Деніел Саттон зробили інокуляцію більш безпечною та майже безболісною, використовуючи неприятность скальпелем. Деніел Саттон хором з партнерами фактично перетворив цю практику держи франшизний бізнес, який поширився сверху інші країни Європи та в Америку. Він особисто провів інокуляцію 22 000 людей у 1763-1766 роках, з яких троє померли.

Водночас поширення інокуляції призвело раньше зростання конкуренції між лікарями, які її проводили, і зменшення їхніх доходів.

Бери нещастя для інокуляторів 1796 року сталася подія, яка змінила історію медицини та людства, а згодом і поховала їхній бізнес остаточно.

Весь век почалося з того, що британського лікаря Едварда Дженнера (1749-1823) зацікавило поширене в селах Глостерширу повір'я: начебто доярки, які перехворіли получи и распишись коров'ячу віспу, що мало-: неграмотный є небезпечною для людей, приставки не- можуть заразитися натуральною віспою.

Щоб перевірити це повір'я, Дженнер 1796 року втер у подряпину возьми руці 8-річного Джеймса Фіппса лімфу з пустули держи руці доярки Сари Нелмс. Мальчонка не захворів, лише деякий момент відчував головний біль та втрату апетиту. Минуя шість тижнів Дженнер ввів у подряпину возьми тілі Фіппса збудника натуральної віспи. Реакції малограмотный було. Загалом натуральну віспу вводили Фіппсу понад 20 разів по вине різні проміжку часу, його організм невыгодный реагував на хворобу.

Коль за підсумками своїх експериментів Дженнер вирішив опублікувати брошуру "Вивчення причин та дії коров'ячої віспи", Лондонське королівське товариство (наукова спільнота країни) відмовилося йому допомогти.

Низка релігійних лідерів, які вважали, що віспа є покаранням від Бога і її отнюдь не потрібно лікувати, а також деякі лікарі виступили проти запропонованої Дженнером вакцинації. Саме цей отрезок времени став періодом зародження антивакцинаторського руху, який виступив проти дженнеритів – послідовників лікаря. Протиборчі сторони видавали брошури, намагалися використати газети та карикатури, щоб висміяти своїх супротивників.

Помітними лідерами антивакцинаторів були лікарі Бенджамін Мозлі та Вільям Роулі. Їхній напротив був не тільки ідейним. С целью цих лікарів поширення масової вакцинації означало втрату доходів від інокуляції, яку вони практикували і яка була доступною в (видах багатих пацієнтів.

Бенджамін Мозлі (1742-1819) долучився давно боротьби з вакцинацією 1799 року і намагався налаштувати ландтаг проти неї під минута своїх виступів у 1802 та 1808 роках.

Мозлі називав коров'ячу віспу "бичачим сифілісом", використовуючи огиду деяких співгромадян, яким невыгодный подобалося те, що їхніх дітей будуть щепити рідиною з тіла тварин. Він фактично прирівнював вакцинацію по поширення венеричної хвороби та зоофілії, припускав, що у вакцинованих можуть спостерігатися мутації у корів та биків, наприклад відростати коров'яча волна, або голова набуватиме форми, схожої получи бичу, пророкував їм поширення кашлюку та безумства.

Він навіть згадав міф для Пасіфаю, критську царицю, яка из-за прокляття бога Посейдона мала сексуальний потяг вплоть до бика і від зв'язку з ним народила Мінотавра – напівлюдину-напівбика.

У відповідь получи погляди Мозлі 1802 року з'явилася незабутня подобие Джеймса Гіллрея (1756-1815) "Коров'яча віспа разве чудернацькі наслідки нової інокуляції". Держи ній зображений Дженнер, який работать засучив рукава надріз ланцетом на руці жінки. Навкруги бігають пацієнти, в яких з різних частин тіла вилазять бичачі голови, але Дженнер безграмотный переймається. На стіні висить сцена, на якій зображене поклоніння корові з алюзією держи біблійний сюжет поклоніння Золотому тільцю.

Прихиретник вакцинації, англійський лікар та ботанік Иван Торнтон відповів трактатом "Пророцтва доктора Мозлі", в якому висміяв аргументи Мозлі оборона можливу мутацію вакцинованих та використання міфу насчет Пасіфаю. Він вважав, що лідер антивакцинаторів має відповідати следовать кожну смерть, яка стала наслідком його зусиль з поширення страху.

Того ж року інший притворщик Дженнера швейцарський лікар Жан мол Каро, який поширював вакцинацію в Австрії та Східній Європі, закликав предварительно заборони інокуляції на користь вакцинації.

1805 року інший лідер антивакцинаторів, лікар Вільям Роулі, опублікував учебник "Щеплення коров'ячою віспою безвыгодный захищає вас від віспи людської". Лікар аргументував, що використання коров'ячої віспи є порушенням святої релігії. Він використав ілюстрації хлопчика з обличчям з величезними набряками для голові та дівчинки, ураженої коростою, абсцесами та виразками, називаючи їх жертвами вакцинаторів.

1807 року вийшов книга антивакцинатора Джона Сміта Стюарта "30 000 по (по грибы) коров'ячу віспу". Получи карикатурі в цьому памфлеті зображені Дженнер та його прихильники з рогами та хвостами. Вони згодовують немовлят величезному звіру, що уособлює всі біди та небезпечні хвороби людства. Страшний звір випорожнюється цими немовлятами, а невропатолог Торнтон, прихильник Дженнера, згрібає їх лопатою в купу гною. Навпроти стоїть меморіал з прізвищами лікарів, які виступили проти вакцинації: Бенджамін Мозлі, Роба Сквірел, Вільям Роулі, Евгений Бірч, Джордж Ліпскомб, а неподалік простаивать і самі ці лікарі з мечами у руках – готові захищати людство від вакцинації.

"Я чув для … дитину в Пекхемі, насчет те, що після щеплення від коров'ячої віспи, його колишній природний норов повністю змінився на грубий, сиречь він бігав рачки, як звір, мукав, як сирена, і буцався, як бик", – писав Сміт Стюарт.

Він висловлював занепокоєння, що безпорадних немовлят вакцинація зробить интеллектуально непридатними для входження в Хань небесне.

Карикатура Джеймса Гіллрея "Коров'яча віспа ли чудернацькі наслідки нової інокуляції" відображала припущення Бенджаміна Мозлі щодо можливих коров'ячих мутацій у вакцинованих

Насправді під часик вакцинації на той миг могли передаватися різні хвороби, адже дезінфекції медичних інструментів нате той час не існувало, а медики вірили, що поширення хвороб відбувається при помощи міазми – заражене повітря. Перед відкриття мікроорганізмів, які викликають хвороби та становлення антисептичної хірургії, лишалося ще кілька десятиріч.

Але це був часы Наполеонівських війн, і країна мала запобігти новим епідеміям віспи, які могли завдати армії приставки не- менш потужного удару, ніж супротивник. Дженнер отримав підтримку королівської родини, а у 1802 році ассамблея нагородив лікаря премією у 10 000 фунтів стерлінгів.

Вслед наполяганням Фредеріка, герцога Йоркського, який майже безперервно командував британською армією з 1795 прежде 1827 року, вакцинацію в армії зробили обов'язковою у 1800 році. Його инок, майбутній король Вільгельм IV, домігся того ж держи флоті.

Про те, наскільки серйозною була тоді ситуація з поширенням віспи, свідчить расписка лікарських обстежень рекрутів королівської кінної гвардії Royal Horse Guards Vaccinations and Inspections of Recruits после 1817-1851 роки. У ньому йшлося, що з 476 оглянутих рекрутів більшість – 262 – мали характерні рубці людей, які вже перехворіли нате віспу, 138 рекрутів мали відмітини від інокуляції для руках та ще 9 – в інших частинах тіла, а 65 чоловіків пройшли вакцинацію по (по грибы) методом Дженнера. Лише 1 новобранец з 476 не проходив інокуляцію чи вакцинації і ніколи неважный (=маловажный) хворів на віспу.

У 1801 році вакцинацію Дженнера почали наслідувати в Російській імперії, а 1814 року з Дженнером особисто зустрівся імператор Олександр I, а вже наступного року в країні з'явився комітет з вакцинації від віспи. Хоча в Австро-Угорщині та Російській імперії вакцинація манером) і не набула потужних темпів, потому что до кінця їхнього існування лишалася необов'язковою.

У 1806 році вакцинацію підтримав председатель США Томас Джефферсон. 1813 року в країні створили Національне вакцинне агентство.

Пізніше з'ясувалося, що вакцинація від натуральної віспи коров'ячою віспою без- дає імунітет на тутти життя, ревакцинацію стали проводити кожні 10 років.

Вакцинація мала окончание – у 1810-і роки у Лондоні, згідно з документами London Bills of mortality були зареєстровані 7 858 смертей від віспи у порівнянні з 18 447 у 1790-і роки.

Противоборствующие стороны Дженнера не зупинялися звинувачувати вакцинацію в усіх бідах – від випадіння волосся та короткозорості поперед зростання песимізму й деградації мистецтва та літератури. Але програли.

Боротьба проти "медичної тиранії"

1840 року інокуляцію у Британії заборонили, а вакцинацію зробили безкоштовною. Спочатку вона мало-: неграмотный мала обов'язкового характеру.

Ухвалений 1853 року у Британії "Действие про вакцинацію" передбачав, що дитину необходимо було вакцинувати протягом перших трьох місяців життя, інакше батькам загрожував взыскание або ув'язнення. Вакцинація вперше стала обов'язковою.

Цей норма означав, що держава поширила свої повноваження для сектор здоров'я громадськості і фактично ей-же-ей вибору батьків застосовувати чи без- застосовувати вакцинацію обмежувалося, щоб забезпечити привет'я всього суспільства.

Нате початок 1860-х вакцинували лише дві третини дітей, а покарання в (видах батьків невакцинованих фактично маловыгодный впроваджували.

Опозиція новому законодавству з'явилася майже одразу. Вже 1854 року гідропат (лицемер лікування водою) Джон Гіббс опублікував диатриба "Наші медичні свободи" – перший твір, спрямований проти обов'язкової вакцинації.

Власть відкрила центри навчання вакцинаторів і намагалася контролювати якість лімфи, яку використовували с целью вакцинації.

У 1864-1868 роках країну охопила чергова епідемія віспи, і по батьків, які не вакцинували своїх дітей, почали застосовувати покарання.

Новий институции 1867 року запровадив обов'язкову вакцинацію всіх дітей віком по 14 років, на місцях створювалася посада офіцера з вакцинації, а штрафи для того батьків невакцинованих дітей були вже безграмотный одноразові за кожну невакциновану дитину, а повторювані – їх накладали знову і знову, поки дитина мало-: неграмотный була вакцинована. Альтернативою було тюремне ув'язнення, -де так само строк збільшувався, якщо дитина лишалася невакцинованою.

У британських містах виникли Антивакцинаторські ліги, які вимагали скасування положення для обов'язкову вакцинацію і пропонували натомість вживати санітарних заходів, ізолювати хворих віспою та усіх, хто з ними контактував.

1866 року ірландський гомеопат Річард Гіббс (1822-1871), братан Джона Гіббса, заснував в одному з районів Лондона першу Антивакцинаторську лігу, яка ставила ради мету повалення "медичної тиранії". Вже у 1870 році у неї налічувалися 103 філіали, 10 тисяч членів та 200 тисяч симпатиків.

Річард Гіббс закликав батьків "сісти у в'язницю, але безграмотный підкорятися щепленням безпорадного нащадка получи золотуху, сифіліс та манію". Вільям Ротері-Юм, Вотан з лідерів антивакцинаторів у 1870-х наполягав, що навіть якби вакцинація була великим по своей охоте, "це не всего ничего бути обов'язком держави просувати її".

"Що стосується дітей. Якщо гарні батьки маловыгодный можуть робити те, що вважають после потрібне для них… так наступає кінець громадянській та цивільній свободі", – писав він у книзі "Вакцинація та закони ради вакцинацію".

У більшості випадків вакцинація проходила помимо проблем, проте були випадки зараження іншими хворобами. Наприклад, 1871 року выходит відомо, що у двох випадках під минута вакцинації "рука-з-растопырки" – тобто лімфою інших людей, заражених коров'ячою віспою, відбулося одночасне зараження сифілісом. Антивакцинатори энергетически використовували передачу захворювань під миг вакцинації як аргумент проти її проведення.

Італійський хірург Дженнаро Галбяті ще 1810 року пропонував брати лімфу безпосередньо в корів, аби уникнути зараження сифілісом, але його підхід набув поширення ближче раньше кінця ХІХ сторіччя. 1881 року британський уряд почав централізовано виробляти вакцину з лімфи корів.

Газети тих часів розповідали для випадки відмови від вакцинації, причому іноді из-за порадою лікарів.

"Едварда Айронса викликали вслед за невиконання Акту про вакцинацію щодо його дворічного сина. Він сказав, що заперечує проти обов'язкового виконання Акту оборона вакцинацію і що він діяв ради порадою лікаря, який заявив, що вакцинація безграмотный сприяє здоров'ю дитини та безвыгодный принесе їй користь. Одна його дитина була вакцинована, і вона значно постраждала від наслідків цього, сиречь він не міг дозволити хлопчикові піддатися тому самому ризику", – писала ради події у місті Лестер сплетница Leicester Mercury 3 березня 1884 року.

Місто Лестер тоді було одним з центрів антивакцинаторського руху. Демонстрації, сверху яких розгнівані мешканці спалювали Подвиг про вакцинацію, збирали десятки тисяч людей, а найбільша у березні 1885 року сягнула 80 тисяч учасників – вони несли антивакцинаторські транспаранти, дитячі труни та спалили опудало Едварда Дженнера.

Кілька тисяч мешканців міста перебували під слідством помощью відмову робити вакцинацію дітям.

Leicester Mercury 10 червня 1884 року повідомляв, як натовп вітав двох чоловіків та молоду матір, які вирішили сісти поперед в'язниці, щоб залишити своїх дітей невакцинованими:

"Найбільше співчуття висловлювали бідній жінці, яка поводилася сміливо, і навіть розуміючи власне становье висловлювала готовність знову і знову йти вплоть до в'язниці, аби малограмотный віддавати свою дитину бери "ніжну милість" вакцинатора. Всіх трьох супроводжував численний натовп… їх тричі вітали, і ці вітання поновилися зі зростаючою силою, коль вони увійшли до поліцейських камер".

Антивакцинатори у Лестері, лідером яких був санітарний інженер Иван Томас Біггс, намагалися як альтернативу вакцинації поширювати пункт для хворих, санітарні заходи, встановити колесо розповсюдження хвороби, виступали вслед будівництво надійної каналізації.

1880 року у Лондоні було засноване Лондонське товариство скасування обов'язкової вакцинації, 1896 року ця організація перетворилася сверху Національну антивакцинаторську лігу. Ця організація об'єднувала як лондонську інтелігенцію, що виступала следовать "природне лікування" та гомеопатію, неизвестно зачем і представників робочого класу з індустріальних міст, які вважали, що вакцинація є ще одним з елементів пригноблення з боку держави та правлячого класу.

Одним з лідерів організації був бізнесмен Вільям Тебб (1830-1917). Його самого оштрафували 13 разів после відмову вакцинації третьої доньки. Тебб свою енергію спрямував нате те, щоб залучити получи сторону антивакцинаторів депутатів парламенту, і створив идеолог руху – видання Vaccination Inquirer.

У 1888 році законотворец парламенту від Манчестера Джейкоб Брайт спробував протоптать законопроєкт за скасування Акту насчет вакцинацію, але не знайшов підтримки. Натомість була створена Королівська комісія, яка 7 років, впредь до 1896 року, вислуховувала аргументи вакцинаторів та антивакцинаторів.

Серед тогочасних лідерів антивакцинаторів були медики – хірург Вільям Коллінз, який вважав неприпустимим вакцинацію невідомою "тваринною отрутою", та Чарльз Крайтон, який називав вакцинацію отруєнням крові, заперечував існування мікробів і продовжував наполягати, що хвороби поширюються минуя міазми.

Найкраще ж погляди тогочасних антивакцинаторів висловив професор латини в Університетському коледжі Лондона Френсіс Ньюмен, який в одному з номерів журналу антивакцинаторів Vaccination Inquirer писав:

"Проти тіла здорової людини альтинг не має права в напад, яким би приводом безграмотный було суспільне здоров'я; і тим більше проти тіла здорової дитини. Заборонити досконале здравствуй'я є тиранічним злом, что-то около само, як і заборона цнотливості разве тверезості. Жоден законодавець отнюдь не може мати цього карт-бланш. Закон ( про вакцинацію. – Ред.) є нестерпною узурпацією і створює вправду опору".

Лише две з 15 членів Королівської комісії дотримувалися антивакцинаторських поглядів, или більшість її учасників ухвалили 1896 року доповідь, в якій рекомендували продовжувати обов'язкову вакцинацію.

Новий установление про вакцинацію 1898 року для проформы скасував обов'язковий покрой вакцинації, але щоб отримати звільнення від неї, батькам богослужение було переконати магістрати (присяжних), які видавали свідоцтво насчет звільнення від вакцинації. Магістрати фактично саботували виконання закону, наприклад, таке свідоцтво у 1906 році отримали лише 40 тисяч новонароджених. Водночас принцип заборонив вакцинацію "хваталка-з-руки" людською лімфою возьми користь лімфи корів, аби запобігти передачі сифілісу та гепатиту.

Антивакцинатори продовжували боротьбу. Їх підтримали знаменитості – натураліст Фреда Воллес та письменник Джордж Бернард Супершоу, який порівняв вакцинацію з "втиранням сміття з совка в рану". До самого речі, пізніше він отримав Нобелівську премію з літератури, підтримував сталінізм та заперечував Голодомор в Україні.

Уряд визнав, що магістрати саботують виконання закону. 1907 року був ухвалений новий дхарма, який мав положення, ради те, що батько може запобігти вакцинації, якщо протягом 4 місяців заявив, що вона може завдати шкоди привет'ю його дитини.

Одночасно з Британією відбувалася боротьба між вакцинаторами та антивакцинаторами у США.

1855 року северная каролина Массачусетс створив прецедент, запровадивши обов'язкову вакцинацію школярів. 1879 року після візиту лідера британських антивакцинаторів Вільяма Тебба виникла Антивакцинаторська ліга Америки.

Тривале протистояння вакцинаторів та антивакцинаторів у США истощено) наслідком вердикт Верховного суду США 1905 року у справі шведсько-американського пастора Хеннінга Якобсона, який відмовлявся вакцинувати дітей і платити задание, проти штату Массачусетс.

Судді постановили: не поминайте лихом-який штат може запроваджувати примусову вакцинацію, якщо законодавчі збори штату вирішили, що этак буде краще для запобігання поширенню віспи та заради здравствуй'я громади. Дітей можна було вивести з-під дії обов'язкової вакцинації, якщо це мало-: неграмотный завдасть шкоди інтересам захисту здравствуй'я дорослих.

Вакцинація від віспи мала громадный вплив на історію людства.

У 1870-1871 роках, коль спалахнула Франко-Пруська війна, французьку армію охопила епідемія віспи. 124 тисячі з 600 тисяч бійців захворіли і 23 тисячі померли. Звісно це безлюдный (=малолюдный) був єдиний фактор поразки французької армії в тій війні, але у німецькій армії, -де постійно проводили вакцинацію та ревакцинацію, від віспи померли лише 460 бійців з 950 тисяч. Підсумком тієї війни из чего можно заключить об'єднання Німеччини, падіння монархії у Франції і ворожнеча двох держав, що сприяла Першій та Другій світовій війнам.

У 1874 році Німеччина запровадила обов'язкову вакцинацію та ревакцинацію від віспи, вже 1897 року смертність від цієї хвороби в країні складала лише 5 людей.

Франція запровадила обов'язкову вакцинацію від віспи в армії одразу після поразки у 1871 році.

Німеччина та Британія, мол вакцинація від віспи була обов'язковою, до самого Першої світової переважно позбулися хвороби. Натомість в Австро-Угорській та Російській імперії, в складі яких перебували українські землі, маловыгодный було обов'язкового характеру вакцинації, или смертність від віспи залишалася високою.

Тріумф науки і вплив великої політики

Наприкінці XIX сторіччя дослідження вчених-суперників – француза Луї Пастера та німця Роберта Коха дали новий поштовх розробці вакцин. Вони заклали основи мікробіології, дослідження мікроорганізмів, і змогли у 1870-1880-х роках доучить світу, що хвороби викликають приставки не- міазми, а саме мікроорганізми.

Пастер винайшов вакцини проти курячої холери, сказу та сибірки. 1885 року після успішного випробування вакцини получай пастухові, якого вкусив хворий возьми сказ собака, до Пастера почали надсилати хворих з інших країн Європи і навіть зі США – 1886 року така вакцина врятувала життя чотирьом хлопцям, яких надіслали выше океан з штату Нью-Джерсі.

Надалі майже кожне десятиліття з'являються нові вакцини.

1885 року випробує вакцину проти холери іспанець Хайме Ферран.

У 1890-х роках з'являються вакцини проти правця, черевного тифу та чуми.

У 1920-х роках – вакцини проти скарлатини, дифтерії, туберкульозу та кашлюку (коклюшу).

У 1930-роках – проти висипного тифу та жовтої лихоманки.

Прийнаймні в (видах частини населення науковці, які проводять ці дослідження та розробляють вакцини, стають героями.

Держави підтримували подібні дослідження – адже в епоху боротьби колоніальних імперій, кожна воліла мати передові технології і медицину, яка б убезпечувала армії від небойових втрат та зменшувала соціальну напругу в суспільстві.

Після Першої світової та приходу раньше влади комуністів у Росії после цього додалася ще боротьба ідеологій – Радянському Союзу невыгодный потрібні були смертоносні епідемії, человек мали жити і працювати заради "світлого майбутнього", якщо звісно вони приставки не- ставали ворогами народу.

Під минута Холодної війни появу нових вакцин та їхнє розповсюдження підштовхнула конкуренція двох систем. І капіталістичний, і комуністичний блоки намагалися виграти у цьому протистоянні, а це було неможливо кроме подолання хвороб, поширення яких могло дати ЗМІ і населенню країн ворожого блоку натяк получи и распишись відсталість та слабкість. Обидва блоки також брали планида у програмах вакцинації у бідних країнах "Третього світу", потому что на кону стояло і непоширення хвороб, і власний достоинство та вплив.

Історія з антивакцинаторським рухом повторилася і (тутовое. 1959 року ВООЗ розпочала глобальну кампанію вакцинації від віспи, яка мала першою чергою охопити бідні країни Азії, Африки та Латинської Америки. Лікарям знову довелося зустрітися з антивакцинаторською опозицією у низці країн.

Найбільш дружно їм було в Індії та Західній Африці, мол основою такої опозиції стали місцеві релігійні лідери та знахарі, які пояснювали гус зовсім неосвіченому населенню, що вакцина є привнесеною чужинцями і ще більше розгніває богів, які могли наслати віспу.

Наприклад, в Індії в пантеоні індуїстських богів є Амфитрита Шитала, яка згідно з повір'ями могла насилати віспу та інші гнійні захворювання нежто ж лікувати від них.

У представників традиційних вірувань з народу йоруба, одного з найбільших у Нігерії та Беніні, є Заступник віспи та інфекційних хвороб Сопона (Шапона), і місцеві навіть вірили, що якщо розгнівати його жерців, так можна стати жертвою віспи. Цією вірою користалися таємні товариства, які вимагали гроші і погрожували своїм жертвам прокляттям Сопони, якщо вони мало-: неграмотный заплатять.

На початку XX сторіччя місцевий лікар Огунтола Сапара (1861-1935) проник давно одного з таємних товариств і дізнався, що вони поширюють хворобу, використовуючи заражені частинки пустул хворих. Отримавши таку інформацію, 1907 року британська колоніальна адміністрація заборонила хтонизм Сопони. Проте й через 60 років лікарям доводилося долати опір його прихильників, щоб у Нігерії вакцинація досягла успіху.

1980 року ВООЗ оголосила оборона викорінення віспи у світовому масштабі. Попри заклики щодо остаточного знищення, вірус віспи перебуває получи зберіганні у двох лабораторіях – у США та Росії.

Возьми Заході увесь цей пора антивакцинаторські рухи нікуди безграмотный поділись, але можливості чтобы них на початку Холодної війни звузилися, потому что з поширенням освіти та прогресом науки дедалі більше людей воліли щепитися.

Замість заперечення походження хвороб від мікроорганізмів, що пропагували деякі антивакцинатори наприкінці XIX сторіччя, тепер такі рухи сконцентрували увагу сверху збиранні інформації про шкоду с целью здоров'я певних вакцин, повідомлень ЗМІ та чиновників, які ставили під сумнів їхню ефективність, а також викритті фармацевтичних компаній.

Були випадки, если фармацевтичні компанії давали антивакцинаторам хороше підґрунтя – у 1955 році у США компанія Cutter Laboratories виробила 120 тисяч доз вакцини, які містили живий вірус поліомієліту замість інактивованого. Доки їх вилучили, 40 тисяч дітей захворіли формою хвороби лишенный чего ураження ЦНС, понад 100 людей – вакцинованих та заражених хворими, були паралізовані нате все життя, кілька померли. Якщо це сталося одного разу, чому це неважный (=маловажный) може повторитися у майбутньому, запитували противоборствующие стороны вакцинації.

Наступна подія, яка зіграла їм нате руку – фіаско вакцинації від свинячого грипу 1976 року у США.

У лютому 1976 року получай одній з військових баз США Укрепление-Дікс свинячим грипом захворіли кілька сотень військових. Адміністрація президента Джеральда Форда (1973-1977) була занепокоєна і побоювалася повторення пандемії масштабу "іспанки", яка забрала сотні тисяч життів у країні у 1918-1921 роках. Наближалися президентські вибори і Форд вирішив запобігти халепі і прочертить вакцинацію всього населення.

Попри тетка, що спалаху хвороби в країні без- сталося, восени вакцинація розпочалася. Руководитель Форд сам вакцинувався в прямому ефірі 14 жовтня, що переконало частину американців в тому, що йдеться ради політичний крок.

Після того, як таблоїди написали относительно смерть після вакцинації трьох людей похилого віку у Піттсбурзі, деякі з вакцинованих почали пов'язувати щонайменші ознаки погіршення самопочуття нежто власні захворювання з вакцинацією. Таблоїди підігрівали пристрасті заголовками ради зростання смертності. New York Post під заголовком "Кадр у Клініці смерті у Пенсильванії" опублікував наступну історію: "Одна жінка похилого віку, 75-річна Джулія Буччі, скривилася від голки интересах підшкірної ін'єкції, зробила кілька слабких кроків, а потім бездыханно впала на підлогу пункту охорони привет'я. Прямо на їхніх очах".

Пізніше вакцинацію пов'язали з поширенням в десятків вакцинованих з кількох штатів небезпечного синдрому Гієна-Барре – стану, если імунна система атакує нервову, що призводить предварительно слабкості та поколювання в кінцівках, в найгірших випадках – перед паралічу. Вже пізніше вчені встановили, що шанси отримати такий дисфория під час захворювання для грип є набагато більшими, ніж внаслідок вакцинації.

Врешті-решт після вакцинації 45 млн американців (22% населення), процес зупинили, а нова адміністрація Картера відмовилася від неї. Ця ситуація – вакцинація в умовах відсутності епідемії та необхідності, спровокована таблоїдами паніка та бездоказове пов'язування смерті людей похилого віку з вакциною – спричинила зростання недовіри раньше державних вакцінаційних програм і підсилила антивакцинаторський рух. Окрім того, помощью деякий час уряд отримав позови від людей, які страждали возьми синдром Гієна-Барре і вважали вакцинацію причиною цього.

Ще Водан удар у 1970-х роках припав по части вакцині DTP (дифтерія-кашлюк-правець).

Її запровадження у 1949 році зіграло велику значение у боротьбі з кашлюком (коклюшем), який був одним з факторів смертності серед немовлят.

Збуджувачем кашлюка є коккобактерія, яка потрапляє получай слизову оболонку дихальних органів людини. Після інкубаційного періоду збудник може викликати напади кашлю, нудоту та блювоту, в немовлят – апное (зупинку дихання) та ціаноз. Гостре захворювання та смертність як шаблон характерні для неімунізованих немовлят, а хворіють переважно діти 1-5 років.

У 1950-1960-х роках відбулася масова вакцинація в розвинутих країнах, і смертність від кашлюка впала держи 90%. У 1980-роках приблизно 80% немовлят були вакциновані, повідомляла ВООЗ.

У Британії у 1940-х роках, напередодні запровадження вакцинації проти цієї хвороби, кашлюк був першою причиною смертності дітей.

Вакцинація проти кашлюка змінила навіть інтервали між епідеміями. Наприклад, у 1960-х роках у великих містах Англії та Уельсу інтервал між епідеміями збільшився з 2,5 по 4 років.

Але у 1974 році з'явилася стаття, яка пов'язала неврологічні ускладнення у 36 немовлят у Great Ormond Street Hospital в Лондоні з вакцинацією проти кашлюка. Медіа барином висвітлювали цю тему, вони надали трибуну батькам, які бездоказово вважали, що це саме вакцинація призвела раньше проблем зі здоров'ям їхніх дітей, які розпочалися у далекі 50-і. Протягом трьох років, до самого 1977 року, імунізація від кашлюка впала з 77 после 33%.

У той же час професор медицини з Університету Глазго, лікар Гордон Стюарт (1919-2016) заявив, що захисний ефект від вакцини є незначним і неважный (=маловажный) перевищує небезпеку від її використання. Це був досить відомий науковець, який деякий миг працював з сером Александром Флемінгом, винахідником пеніциліну, так ж до нього дослухалися. Водночас з 1960-х років він агітував из-за скорочення використання антибіотиків.

У 1977 році Стюарт написав статтю, в якій стверджував, що вакцина викликала енцефалопатію – шкодила мозку дітей, і наполягав, що безпечніше перехворіти в кашлюк, ніж отримати вакцину.

Хоча інші науковці доводили, що вакцина допомогла зменшити захворюваність, а уряд відмовився відкликати її, відбулося падіння темпів вакцинації і епідемія.

1981 року науковці опублікували дослідження, в якому зазначили, що ризик постійних неврологічних розладів подле використанні вакцини DTP складає 1 давно 310 000 випадків щеплення і є надзвичайно низьким. Уряд Маргарет Тетчер відновив активну вакцинаційну кампанію – з великою публічністю зробили щеплення принцу Вільяму та доньці міністра охорони привет'я.

На початку 90-х вакцинація у Британії знову перевищила рівень у 90%.

Проте критические замечания вакцини призвела до спалахів хвороби у Британії, Швеції, Японії, Австралії, Італії. У Швеції уряд наклав мораторій нате використання вакцини DTP, який тривав перед 1996 року. Як наслідок, 60% дітей у країні віком вплоть до 10 років у цей часы перехворіли на кашлюк.

У 1998 році група вчених у публікації на The Lancet визначила, що захворюваність бери кашлюк була меншою у 10-100 разів в країнах, які зберегли високий рівень вакцинації (США, Польща, Угорщина) у порівнянні з країнами, дескать досягли успіху антивакцинаторські рухи (Швеція, Японія, Британія, Австралія, Росія).

Кір, коновал Вейкфілд та кінозірки

З настанням епохи глобалізації та інтернету антивакцинаторським рухам следственно значно легше поширювати свої ідеї та ставати глобальними лишенный чего розбудови якоїсь централізованої організації.

Соцмережі надали можливість публічно поширювати недостовірну нежто недоведену наукою інформацію, залучати получай свій бік прихильників та сіяти неофобия. Ant. бесстрашие концентрацією інформації про побічні ефекти вакцин.

Адже у соцмережах никак не освіта, медичний досвід чи науковий ступінь відіграють ключове значення, а кількість підписників та здатність їх переконувати у своїй правоті.

Подією, яка значно надихнула антивакцинаторський рух, була публікація дослідження британського лікаря Ендрю Вейкфілда, який 1998 року пов'язав вакцину MMR – проти кору, паротиту та краснухи – зі зростанням аутизму в дітей.

Ця вакцина використовується з 1971 року і є базовою для того запобігання поширенню цих хвороб. По (по грибы) даними агентства ЄС "Європейський фундамент запобігання та контролю захворювань", якщо в 1980 році, давно запровадження вакцинації на глобальному рівні, від кору померли 2,6 млн людей, ведь 2012 року – 122 тисячі.

Ще 1995 року Ендрю Вейкфілд, викладач та консульт з гастроентерології в медичній школі у Лондоні, опублікував у провідному медичному виданні The Lancet статтю оборона те, що вакцина проти кору може призвести предварительно хвороби Крона (викликає запалення кишківника). Науковці розкритикували обрану ним методологію дослідження, і встановили, що ані кір, ані вакцина від кору отнюдь не викликає це захворювання.

1998 року з'явилася нова стаття Вейкфілда в The Lancet в співавторстві з іншими 11 дослідниками, -де він пов'язав вакцину MMR зі зростанням аутизму.

2001 року професор патології та клітинної біології Колумбійського університету Майкл Гершон, якого називають батьком нейрогастроентерології, поставив під сумніви висновки Вейкфілда і порівняв його дослідження зі сміттям.

Британський журналіст Браян Дір у своїх розслідуваннях пользу кого Sunday Times та British Medical Journal виявив, що Вейкфілд мав конфлікт інтересів під минута дослідження. Школа, в якій він працював, отримувала внески від юриста, який працював возьми антивакцнаторську організацію JABS і був зацікавлений в підриві довіри до самого вакцини.

Журналіст також виявив, що Вейкфілд створив компанію, названу нате честь дружини, і хотів розробляти власні вакци

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.