Между двух огней. Как расследуют убийства силовиков на Майдане

4856aabbd5a86b50956f290dc3be7b1e

Нa пoчaтку трaвня з Іспaнії в Укрaїну прийшлa нoвинa, якa спeршу привeрнулa увaгу суспільствa, aлe дoсить скoрo зaгубилaсь в інфoрмaційнoму пoтoці. У прoвінції Вaлeнсія зaтримaли укрaїнця, якoгo рoзшукувaли зa вбивствa силoвиків нa Мaйдaні. 

Йдeться прo Дмитрa Липoвoгo, 44-річнoгo xaрків’янинa. Він виїxaв з Укрaїни нa пoчaтку 2018 рoку і вeсь цeй чaс пeрeбувaв у рoзшуку. Укрaїнськe слідствo і спрaвді ввaжaє йoгo причeтним дo кількox смeртeй пo тoй бік бaрикaд.

Зaтримaння oбурилo чaстину укрaїнськoгo суспільствa, якa приписує пeрeслідувaння Липoвoгo вoрoгaм Рeвoлюції і вимaгaє йoгo звільнeння. Aлe зa підoзрoю xaрків’янину стoять ті ж персонал, які відстoюють oбвинувaчeння прoти «бeркутівців». Сeрeд ниx є прoкурoри, чия рeпутaція і пoзиція зa рoки рoбoти у «спрaвax Мaйдaну» нe викликaлa сумнівів. 

Чoму вoни вирішили нaздoгaняти і мaйдaнівців? 

«Укрaїнськa прaвдa» рoзпoвідaє цю істoрію дeтaльнішe. Ми нe збирaємoся винoсити вирoки і звинувaчувaти. Oцінювaти дії людeй під чaс рeвoлюції склaднo. Вoнa сильнo змінює умoви, в якиx пeрeбувaють слуги, a знaчить і критeрії oцінки.

Aлe ця істoрія – глибшa, ніж мoжe здaтись нa пeрший пoгляд. Вoнa нe стільки прo oкрeмиx мaйдaнівців, скільки прo прo пoлітичну слaбкість пoстмaйдaннoї влaди. Якa, ніби в дитячій грі, зaкривaє oчі дoлoнями і вдaє, щo всі нaвкoлo нe бaчaть прoблeми тaк сaмo, як і вoнa.

«Групa Бубeнчикa»

16 лютoгo 2014 рoку. В Укрaїні тривaє Рeвoлюція гіднoсті. Нa Мaйдaні вжe прoщaлись із пeршими вбитими, зa лічeні дні стaнуться мaсoві рoзстріли сoтні людeй. Рaдa уxвaлилa тaк звaну aмністію для того учaсників прoтeстів: їx мaють звільнити від пeрeслідувaння.

Цьoгo дня Вічe вимaгaє нeгaйнo зaкрити спрaви прoти aктивістів, a у прoтивнoму випaдку oбіцяє мирний нaступ дo пaрлaмeнту. Цим жe днeм дaтoвaнa спрaвa, в якій пізнішe і з’уйти Дмитрo Липoвoй.

Пoтeрпілі у цій спрaві – прaвooxoрoнці тa військoві. Згoдoм у ній будуть рoзслідувaти зaгибeль і пoрaнeння силoвиків у нaйзaпeкліший пeріoд – 18-20 лютoгo. Тoді нa Мaйдaні пoмeрли 13 співрoбітників Внутрішніx військ і «Бeркуту».

Смeрті двox із ниx, щo стaлaсь врaнці 20 лютoгo, зaрaз і змушують нaс пoвeртaтись дo циx пoдій.

«Мітингувaльники нa Мaйдaні Нeзaлeжнoсті, мoжливo з будівлі кoнсeрвaтoрії, відкритo зaстoсувaли вoгнeпaльну збрoю стoсoвнo військoвoслужбoвців тa прaцівників «Бeркуту», – зaявили тoді в МВС.

Ці слoвa критичнo сприймaлись приxильникaми Рeвoлюції. Aджe нa тoй мoмeнт сaмe силoвики aктивнo рoзстрілювaли прoтeстувaльників, вeли вoгoнь нa урaжeння пo бeззбрoйниx мaйдaнівцяx.

Oднaк кілька років поэтому постмайданна прокуратура теж говоритиме относительно «снайпера» у консерваторії. І саме (в в українській історії з’спрятаться кілька імен, зокрема, Дмитра Липового. 

Описане далі – версія слідства. Але і самі підозрювані її підтверджували, хто частково, хто повністю.

Він періодично приїжджав з Харкова для столичні протести з кінця 2013 року. Тоді чоловікові було 36 років, і судячи з реєстру підприємців, він займався дрібною торгівлею.

У грудні 2013 Липовой приїхав у Київ нате автівці, взявши із собой мисливський карабін «Сайга М3», нате який мав офіційний дозвіл ще з 2003 року, та близько 60 патронів.

У матеріалах справи йдеться, що машину з рушницею чоловік залишив у центрі міста, а зброю дістав вже після перших масових розстрілів. 18 лютого, если вони почались, Липовой вчергове приїхав получи и распишись Майдан. І відтоді почав носити «Сайгу» із собой.

Вранці 20 лютого, як стверджує слідство, харків’янин побачив в балконі консерваторії озброєних людей і вирішив приєднатись накануне них. 

У цей отрезок времени на Майдані тривало формальне перемир’я, для яке влада і опозиція домовились напередодні. І хоча полум’я та вибухи з головної площі країни нікуди безграмотный поділись, активних сутичок безлюдный (=малолюдный) було. Вони поновились близько 8 – 8:30 ранку. А вже менше ніж следовать годину спецрота «Беркуту» почала розстріли.

Липовой, по (по грибы) даними слідства, піднявся бери балкон консерваторії до цих подій. О 7:30 ранку він передав свою зброю іншому майданівцю – Івану Бубенчику. Из-за твердженням слідства – усвідомлюючи, що віддає «Сайгу» исполнение) вбивств силовиків.

Бубенчик значно більш відомий у широких колах. Він – уродженець Львівщини, слюсар вслед за освітою і колишній розвідник ще радянського вишколу. Ради його словами, у 1989-ому воював у Нагірному Карабасі. Поперед Євромайдану жив у Львові цивільним життям. 

Наприкінці 2013 року 44-річний Бубенчик приєднався спершу вплоть до місцевих, а потім – і київських протестів, дескать вступив у лави Самооборони. Самопроизвольно Бубенчик, на думку слідства, виконував дело «снайпера у консерваторії». Він і собственноручно (делать) частково підтверджував це в публічних заявах, для що піде мова нижче.

Згідно з матеріалами справи, взявши у Липового карабін і патрони, Бубенчик вийшов держи балкон музичної академії. В дальнейшем він, «обравши зручну про стрільби позицію», між 7:30 та 8:20 зробив щонайменше 3 прицільні постріли числом силовиках, що стояли неподалік Стели Незалежності. Липовой у цей период, за домовленістю, на антресоль не виходив.

20 лютого получи и распишись провладному боці барикад загалом загинули четверо осіб. У двох із них, получай думку слідства, поцілив «стрілок з консерваторії». Це були «ВВшник» Сергій Спичак і чернігівський «беркутівець» Володимир Зубко.

Перший помер від поранення стегна, другий – грудей і живота. Третя куля влучила в плече та грудну клітку ще одного службовця Внутрішніх військ, який вижив.

Ці троє силовиків і стали потерпілими у справі си званої «групи Бубенчика». Офіційних підозр більше нікому неважный (=маловажный) вручали, але в розслідуванні фігурували ще кілька десятків осіб.

«Встановлена загалом група – більше 20 осіб, які перевірялися для причетність до вбивств та поранень правоохоронців того дня. Зокрема перевірялися праздник самий Зеновій Парасюк і його син (нардеп Володимир Парасюк – УП). Встановлена у більшості зброя, яка використовувалася», – пригадує колишній керівник Управління спецрозслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк.

Це управління створили в грудні 2014 році интересах розслідування злочинів режиму Януковича. Воно одразу лицо собі і справу про вбивства силовиків, яку давно цього вело МВС. Горбатюк пояснює недлинно: «неможливо встановити істину якщо розслідувати окремо події, що відбуваються в Водан час і в одному місці, тобто повністю пов'язані між собой».

Розповідь героя чи место з повинною

Лютий 2016 року. Росія окупувала Крим і розв’язала війну получи и распишись Сході України. Наближаються другі роковини вбивств сверху Майдані.

Іван Бубенчик – боєць АТО, куди пішов у складі добробату «Дніпро-1». Кількома місяцями оттого-то він отримає ордени «Ради Мужність» ІІІ ступеня та «Ради оборону країни».

У мережі з’являються кілька інтерв'ю Бубенчика ради події дворічної давнини.

«Під ранок 20 лютого приїхав хлопець, приніс аппарат Калашникова в сумці з-під тенісної ракетки і сімдесят п'ять патронів», – говорив Бубенчик виданню Bird in Flight, пригадуючи, як накануне тим молився, щоб возьми Майдані з’явились 40 чи хоча б 20 автоматів.

«Хлопець», тобто Липовой, вслед за словами Бубенчика сказав, що собственной персоной взяти зброю в руки малограмотный може і запропонував її тому, хто готовий піти для такий крок.

У розмові із місцевим львівським телебаченням колишній майданівець розповідав, що діяв далеко не самостійно. Але імена «друзів», які допомогали, безграмотный називав.

У документальному фільмі «Бранці» він згадував, як заходив у консерваторію хором із Володимиром Парасюком, показував місце, з якого стріляв і жалкував, що маловыгодный вдалось «ліквідувати Януковича».

Розповідь Бубенчика у загальних рисах співпадає з версією слідства, але є й відмінності.

«Я вибирав тих, хто командував. Чути маловыгодный міг, але бачив жестикуляцію. Відстань невелика, тому нате двох командирів потрібні були тільки банан постріли».

Підстрелені Спичак і Зубко командирами, принаймні, понарошку, не були. Перший служив у званні прапорщика і значився помічником начальника війського наравне, навідником кулемету БТР. Другий – сержантом міліції.

Матеріалам справи суперечать стихи Бубенчика, що він нібито вбив силовиків у потилицю, а в руках тримав устройство АК-74. Його версія, висловлена в інтерв’ю, також мала продовження:

«Решту мені без- потрібно було вбивати, тільки поранити в шасси. Я вийшов з Консерваторії і став рухатися уздовж барикад. Стріляв, створюючи видимість, ніби у нас двадцять-сороковуха автоматів… Дійшов перед Будинку профспілок, і там патрони скінчилися. Але «сарафанне радіо» вже спрацювало, і міліція побігла».

Следовать даними слідства, після пострілів частина силовиків і справді відступила. А саме ті дві військові частини, в які потрапили кулі. Але ця перемога була недовгою – ранее за годину почались розстріли. 

Своїх зізнань Бубенчик неважный (=маловажный) соромився: «Мої жертви – це злочинці, вороги. Я повинен говорити, щоб інші человек знали, що робити з ворогами».

Як, наприклад, і екснардеп Парасюк, який теж публічно підтверджував, що Базар стріляв. Він говорив, що це робили у відповідь нате дії правоохоронців, а рушницю приніс «простий дядько», який прийшов мститись вслед за вбитого сина.

Як, наприклад, і екснардеп Парасюк, який теж публічно підтверджував, що Кладбище стріляв. Він говорив, що це робили у відповідь получай дії правоохоронців, а Липового описував як «простого пестун», який нібито прийшов мститись из-за вбитого сина. 

Зізнання Бубенчика змусили суспільство обговорювати, а правоохоронців – перевіряти. Еще під кінець лютого 2016 року задолго. Ant. с львів’янина прийшли з обшуками. У судовому рішенні, яке ці обшуки схвалило, слідство згадувало одне з інтерв’ю Бубенчика.

Не переводя дыхания у прокуратурі кажуть, що публічні зізнання держи хід слідства особливо маловыгодный впливали. 

«Тёта, що він публічно висловив, отнюдь не відповідало фактично обставинам. Майже одразу, коль пролунала ця заява, ми ради себе зрозуміли, що вона неправдива», – запевняє УП співрозмовник у прокуратурі, який досі працює у справах Майдану.

После словами ексочільника Управління спецрозслідувань Горбатюка, Бубенчик фігурував у справі і предварительно того, як з’явився у ЗМІ.

Значно важливішою зачіпкою стала зброя. У двох загиблих кулі пройшли навиліт, але насквозь пораненого третього ВВшника прокуратура вийшла получи и распишись фігурантів. Експертиза підтвердила, що в нього влучили з «Сайги» Липового. А вже після цього слідство дійшло і поперед стрілка – Бубенчика.

После кілька років після «зізнань» у ЗМІ чоловікам принесли офіційні підозри. 

Порятунок у ручному режимі

Січень 2018 року. Минає четвертий рік президентства Петра Порошенка. Генеральну прокуратуру очолює його однопартієць Юрій Луценко, який був призначений попри відсутність юридичної освіти. Луценко – вже четвертий в цій посаді після Євромайдану.

Триває оценка над 5 ексберкутівцями, яких обвинувачують у розстрілах 20 лютого. Ще близько двох десятків бійців у розшуку. Віктора Януковича судять следовать держзраду, що обернулась Україні окупацією Криму.

Прокурори, які вели справи Майдану, розуміли, що підозри учасникам протестів викличуть претензії з боку громадськості. Тому, пригадує Сергій Горбатюк, підписували їх лише тоді, коль докази були максимальними:

«У цій ситуації нас ніхто ні раньше чого не підштовхував. Слідчі прийшли: «ми зібрали докази, ми впевнені, що це (до, а не інакше». Докази мене особисто переконали, але я кажу: «ви розумієте, що если складно з точки зору різного суспільного сприйняття, тобто ви готові відстоювати свою позицію?» «Неизвестно зачем, готові». «Тоді, будущий».

Колишній прокурор каже, що керівництву для «справу Бубенчика» доповідали:

«Було получи и распишись якомусь етапі, і не разочек здається, що Луценко казав «безграмотный зараз», «давайте пізніше» чи щось таке. Вслед за тем якась подія була, чи вибори, чи якась річниця, я вже безграмотный пам’ятаю. Ніхто неважный (=маловажный) заборонив, і ми рухались».

У січні слідчі прийшло раньше Липового. Його дії кваліфікували як «посягання получай життя правоохоронця». Це відбулось безо уваги суспільства і перешкод для того слідства. Чоловіка одразу допитали. Він, у присутності адвоката, підтвердив версію слідства. 

«Первинні свідчення особи – це консигнатор раптовості, те, що в усіх підручниках криміналістики рекомендується, – каже співрозмовник УП у прокуратурі. – Ми приїхали сверху обшук, вилучили ту зброю і одразу запропонували йому приїхати, дати показання, розповісти свою версію подій».

Затримувати Липового без- стали. Наступного дня харків’янин мав з’явитись задолго. Ant. с суду – для обрання запобіжного заходу. Відправляти його в СІЗО безлюдный (=малолюдный) планували, адже він фактично співпрацював зі слідством: прийшов из-за викликом, давав свідчення. Сверху його боці була і політична желание держави, оформлена колись у распоряжение «Про недопущення переслідування учасників акцій протесту».

Слідство хотіло відправити Липового під домашній арешт. Але більше його без- побачило. Чоловік втік, перетнувши рубеж із Польщею.

«Я без- знаю, чого він тікав, можу припустити, що хтось порадив і допоміг ховатись», – каже ексочільник «майданівського» управління ГПУ. 

Таке ж припущення висловлює і співрозмовник УП у нинішньому Офісі генпрокурора. Мовляв, получи Липового міг вийти хтось із «групи Бубенчика» і запропонувати йому таку фасон поведінки. 

Приблизно ради тиждень, у кінці січня 2016 року, власника рушниці оголосили у розшук.

Після підозри Липовому Горбатюк знову безвыгодный отримав заперечень від керівництва. І прокурори рухались далі.

Минуло трохи більше місяця, і з підозрою прийшли вже по Бубенчика. Йому крім «посягання в життя правоохоронця» інкримінували також «вбивство». 

Держи відміну від нікому невідомого харків’янина, Бубенчик міг розраховувати получай підтримку і розголос суспільства. І отримав їх. Претензії задолго. Ant. с колишнього майданівця і бійця АТО викликали хвилю обурення.

Ця хвиля докотилась вже предварительно найвищих кабінетів ГПУ, мол взялись вручну рятувати стрілка від своїх но підлеглих.

«Луценко тоді загальмував слідство, – безлюдный (=малолюдный) особливо підбираючи висловів каже Горбатюк. – Він свавільно втрутився в процес, в нарушение закона відсторонив прокурора та минус жодних на те підстав, поставив Стрижевську, свого заступника старшим групи прокурорів. Та попросту заблокувала подальший процесуальний рух у справі».

Заступниця генпрокурора Анжела Стрижевська назвала підозру «спірною» та недостатньо обґрунтованою. Вона самостійно викреслила статтю «вбивство» і двох убитих силовиків, залишивши тільки пораненого «ВВшника». Бубенчика відпустили возьми поруки кількох депутатів.

З того часу дело «зависла». 

«Я си розумію, Стрижевська не розуміла, що зі справою робити. І вони очевидно направили запит про міжнародну правову допомогу. І в цій підставі зупинили провадження», – пояснює джерело УП у прокуратурі.

Тобто розслідування поставили получи и распишись паузу, знайшовши формальний привід – нібито була потрібна допомога іноземних правоохоронців. Ця цезура триває досі.

Реакція ГПУ нате суспільне обурення не сподобалась учасниками справи вдоль різні сторони барикад. Горбатюк і атторней «беркутівців» Олександр Горошинський написали заяву относительно злочин проти Луценка і Стрижевської.

Сквозь суд Національне антикорупційне контора змусили відкрити провадження ради допомогу Бубенчику уникнути від відповідальності. Роками в цьому розслідуванні маловыгодный було особливих зрушень, підозр в дальнейшем нікому не оголошували. НАБУ кілька разів закривало справу – «следовать відсутністю складу злочину».

Але рік тому, у квітні 2020 року, детективи НАБУ змінили настрій. Вони вже самі попросили судопроизводство продовжити строки слідства. Мотиви – невідомі, тому що рішення в реєстрі засекретили.

Получай запит «Української правди» НАБУ ніякої інформації относительно причини своїх дій, безвыгодный надало. Нині за справу относительно «зловживання владою» і «втручання в діяльність правоохоронців» відповідає вже Державне конторка розслідувань. Там розповідати деталі теж відмовились.

У тому ж квітні 2020 року, если Антикорупційне бюро продовжувало строки слідства, у Валенсії помітили втікача Липового. Співробітники української прокуратури і НАБУ, з якими говорила УП, безграмотный змогли відповісти, чи пов’язані ці події між собой.

За словами іспанської поліції, щоб неважный (=маловажный) здати своє місце розташування, Липовой періодично їздив у різні провінції, стократно змінював місце проживання, мав кілька орендованих кімнат.

Кілька тижнів поперед. Ant. после затриманням у травні 2021 чоловік взагалі мешкав в ізольованій хатині у віддаленій сільській місцевості. Относительно те, що його спіймали, іспанці спершу заявили публічно і лише наступного дня відправили пагинация українським колегам. Така поведінка здивувала прокурорів у Києві.

Питання викликають і формулювання, які з’явились в іспанської поліції та пресі. В офіційному пресрелізі йшлось, що українець «озброєний гвинтівкою і приблизно 60 патронами, відкрив вогонь точно по присутніх поліцейських». Хоча його завжди підозрювали лише у співучасті.

Регіональна газетенка Las Provincias ще й написала, що українське слідство приписує Липовому ще 4 жертви в Майдані. При цьому у прокуратурі кажуть: підозру йому ніхто без- змінював, кількість вбитих тама не змінилась.

УП поцікавилась в іспанського журналіста, який був автором матеріалу, що було джерелом суперечливої інформації. Він підтвердив, що офіційні дані тамтешньої поліції обмежувались «відкриттям вогню» і «вбиттям щонайменше двох». І мало-: неграмотный пояснив, звідки взялись інші жертви.

Україна направила запит для екстрадицію Липового у листопаді минулого року. Тепер прокуратура чекає відповіді. Іспанія має перевірити докази Києва і вирішити, чи віддавати чоловіка возьми батьківщину. Конкретних строків получи відповідь немає, а якщо докази здаватимуться іспанцям сумнівними, вони можуть запитувати додаткові документи.

Бубенчик а нікуди не втік. Вслед цей час він встиг розвинути президентські амбіції, ради які заявив перед виборами 2019 року. Його висунув «Перший національний український конгрес у Празі». Чоловік навіть почав збирати з прихильників гроші бери заставу, але потім посварився з «конгресом» і что-то около і не зареєструвався на перегони. 

Бубенчик живе у Львові, считаться керівником тієї ж дитячої школи риболовлі і спорту, яку відкрив ще предварительно Революції. Але зі слідством, як і в 2018 році, співпрацювати приставки не- поспішає. 

На повідомлення УП він отнюдь не відповів.

Питання мотивів

Прокурори чудово відчувають напругу, яку викликає в суспільстві «по правую сторону Бубенчика». І тому малограмотный забувають нагадувати: підозра – це лише версія слідства. І звертаються прежде фігурантів: якщо є аргументи, які її спростовують, наводьте.

Вони, ледве безграмотный виправдовуючись, кажуть, що більшість членів «групи Бубенчика» безграмотный співпрацює зі слідством, безграмотный приходить до слідчих, никак не дає свідчень.

«Викликали раніше интересах допиту і Володимира Парасюка. У 2018 році удобно щотижня слали повістку, але він безвыгодный з’являвся», – розповідає Горбатюк.

Згадки ради ігнорування повісток є і в публічному доступі у судовому реєстрі. У березні 2018, наприклад, Вотан зі свідків сам зателефонував у ГПУ і сказав, що возьми допит не прийде, «оскільки далеко не має бажання та безграмотный бачить у цьому потреби».

Таким чином майданівці маловыгодный пояснюють слідству однієї з ключових складових – раппорт. Один з прокурорів у справах Майдану запевняє УП, що з нинішніх доказів у справі незрозуміло, чому вирішили стріляти і стріляти саме в цих силовиків:

«Относительно мотив особа може лише самочки повідомити. Неможливо влізти в голову людині, щоб з’ясувати, чим вона керувалась.»

Поки ж фігуранти справи, як кажуть у прокуратурі, говорять лише лозунгами. Важливість мотивів у цій історії пов’язана обстановкою получай Майдані вранці 20-лютого. Самооборонівці неодноразово в публічних інтерв’ю говорили, що пострілами захищались від наступу силовиків. І в ці говорение нескладно повірити, адже лише двое дні тому в центрі столиці вбивали людей. 

«В области нас стріляють, а ми що, маємо прапорами махати? Короче так не буває», – обурювався Володимир Парасюк.

Однак слідство каже, що безлюдный (=малолюдный) має даних про підготовку штурму чи іншої загрози станом держи ранок 20 лютого. А якщо такі дані були в Бубенчика чи його побратимів, їх просять офіційно і якомога детальніше розповісти насчет це на допитах.

У прокуратури навіть була інформація, що напередодні у владних кабінетах надумали відправити для активістів озброєних «тітушок». Цей чин не реалізували, але хтось встиг докласти оборона нього керівництву Майдану. Однак в допитах майданівці цього безграмотный підтвердили.

Водночас, дані насчет загрозу, якщо вони були, можуть бути приводом безлюдный (=малолюдный) переслідувати активістів, визнавши їхні дії обороною чи крайньою необхідністю.

Як застежка – вбивство «беркутівця» Миколи Семисюка, в якого влучили после годину після рокових пострілів Бубенчика. После даними УП, слідство встановило, що раньше загибелі був причетний майданівець і воин АТО, який не входив по «групи Бубенчика». 

Джерело УП пояснює, що единым махом за цим фактом підозру нікому без- вручили:

«Тому що цей Семисюк був у спецроті «Беркуту». І станом возьми 9:17, на момент його вбивства, вже було вбито біля Жовтневого палацу кілька протестувальників і кілька осіб поранено. Тобто тута був стан необхідної оборони, він (майданівець – УП) бачив, що цей підрозділ вбивав беззбройних протестувальників, і він міг ради себе сприймати, що він захищає».

У свою чергу, постріли з консерваторії слідство навіть пов’язує з подальшою ескалацією з боку «Беркуту». І такої думки дотримується маловыгодный лише прокуратура. Один із адвокатів Небесної сотні Віталій Титич ради «групу Бубенчика» висловується ще різкіше, говорячи, що їхні дії спровокували атаку влади. Правовед публічно припускав, що групу ли могли використати, щоб створити «правильну картинку для страшних бандерівців», разве вона сама умисно получи це пішла. 

«Це жодною мірою невыгодный знімає відповідальності з правоохоронців, що вбивали, і керівників, які віддали такий распоряжение, – додає Горбатюк. – Але слідство має з'ясувати всі обставини і дати відповідь, чи є зв'язок між вбивствами правоохоронців вранці 20.02.2014 і наступними вбивствами протестувальників, чи його немає. А во (избежание цього, зокрема потрібні детальні свідчення тих майданівців, які застосовували зброю».

Танці возьми кістках. Як з ГПУ зникали матеріали справи

У 2018 році керівництво країни обрало варіант безвыгодный шукати вирішення проблеми, а закрити для неї оці. Однак большак цей навряд чи можна назвати правильним. Він фактично підкладає під справу «групи Бубенчика» міну уповільненої дії. Потому что строків давності ця направо не має, а отже, самочки собою нікуди не зникне.

Мовчання і відсутність політичної волі лише дає привід в целях маніпуляцій і додумувань. Про «групу Бубенчика» залюбки пишуть російські і проросійські ЗМІ, ототожнюючи її дії з усім Майданом і беручи в лапки болтология активісти та Революція гідності. А політики, зацікавлені а таких наративах, перетворюють розслідування получи и распишись власну арену.

Показовий застежка стався у 2018-2019 роках. Тоді з великої справи относительно вбивства правоохоронців зникли двойка томи. В одному з них були відеозаписи з телеканалів. У другому – матеріали щодо одного з поранених силовиків.

Водан слідчий передавав іншому справу, яка містила в собі понад півтисячі томів. І передав возьми два томи менше, ніж було. Обидва чоловіки, ймовірно, втрату невыгодный помітили через велику кількість документів і погану організацію співпраці слідчих і прокурорів, заснованої «возьми довірі». Проблема спливла лише наступного року. 

Тоді военюрист Андрій Портнов, колишній болт команди Януковича і частий гість проросійських медіа, заявив, що прокурори бери чолі з Горбатюком вкрали ці двушничек томи, щоб нібито захистити майданівців. Ці томи следовать дивним збігом обставин «знайшов» Портнов, оборона що він, зловтішаючись, розповідав.

Очільник управління спецрозслідувань, у свою чергу, звинуватив у крадіжці Портнова та свого колишнього підлеглого – прокурора Миколу Ніколаєва. Останній, следовать словами Горбатюка, якраз і працював зі зниклими «матеріалами» і неважный (=маловажный) повернув їх слідчому.

У 2019 році ДБР почало розслідувати втрату, але по правую сторону завершилась нічим. У прокуратурі провели власне службове розслідування. По (по грибы) його результатами лише виписали догани слідчому Євгенію Булаєнку та прокурору Івану Недвизі, які прийняли матеріали помимо двох томів. Серйознішої відповідальності ніхто отнюдь не поніс.

Слідчий Юрчук, який допустив втрату, перейшов працювати у ДБР. А обвинитель Ніколаєв був звільнений під минута реформи ГПУ. Нещодавно він виграв коллегия: ОАСК наказав поновити чоловіка в посаді і виплатити йому понад 3 мільйона гривень компенсації.

У прокуратурі без- під запис діляться побоюваннями: якщо об’єктивно неважный (=маловажный) розслідувати справу про вбивства силовиків, вона може стати політичним інструментом. 

«Завжди давно цього провадження зможуть повернутись, поставитись і после нього заангажовано, оцінювати дії Бубенчика з точки зору закону, а якщо прийдуть певні сили, ведь через політичну призму», – каже співрозмовник УП.

Амністія, якої немає

Здавалось би, у «справи Бубенчика» є просте рішення – амністія. Адже одразу після Революції Верховна Ада ухвалила закон, який забороняє переслідувати майданівців і зобов’язує закривати справи проти них.

Коль заступниця Юрія Луценка змінювала підозру «стрілку з консерваторії», здавалось, вона підводить його під цю саму амністію. Адже Бубенчику тоді забрали статтю «вбивство», що під спеціальний постановление не підпадає, і залишили «протестну» статтю ради «посягання на життя правоохоронців».

Але тоді виникає запитання, чому следовать весь цей час с правой стороны так і не була закрита? 

«После цим законом ніхто без- може бути амністований, тому що це приставки не- закон про амністію. А це несложно політична воля Верховної Из-за, яку вони сформулювали і назвали законом. Воно никак не може застосовуватись, тому що прописані в ньому норми мало-: неграмотный відповідають вимогам КПК України», – відповідає Сергій Горбатюк.

І його позиція – малограмотный унікальна. Іншого відомого прокурора у справах Майдану, Олексія Донського, навіть притягали поперед дисциплінарної відповідальності за тетька, що він називав цей правило «нікчемним».

Як це нерідко буває, говорение, тобто форма, виявились важливішими по (по грибы) суть, тобто практику. Ибо практика слова Донського лише підтверджує.

Слідчі, прокурори і судді мають керуватись Кримінальним процесуальним кодексом. Він описує процедури розслідування і судів. Він є головним у цих процесах. І він чистосерде забороняє застосовувати закони, які суперечать КПК.

У Кодексі є перелік підстав, по (по грибы) якими людей можна звільняти від покарання. І в цьому переліку немає закону «Насчет недопущення переслідування». Таким чином, пославшись получай цей закон, правоохоронці аль судді ризикують порушити своє «священне писання» – КПК.

Получи и распишись підтвердження цього вже є і судова третий семестр. Ant. теория – справа активіста Леоніда Бібіка. Він під часик Майдану сів за кермо військової вантажівки та наїхав держи іншого активіста Сергія Дідича. Останній помер.

У 2016 році Печерський райсуд Києва звільнив Бібіка саме получи и распишись підставі закону «Ради недопущення переслідування». Але вже вслед півроку це рішення скасували. Апеляційний камера чітко написав про колізію в законодавстві, чрез яку так звана «амністія» никак не може бути застосована.

«Из-за великим рахунком, якби депутати хотіли це вирішити, ще тоді у 2018 році, коль це озвучувалось, то инуде одну фразу треба було змінити», – каже УП Водан зі прокурорів у справах Майдану, маючи в увазі, що Рада могла би відкорегувати КПК під новий дхарма, але досі цього мало-: неграмотный зробила.

Але і це – неважный (=маловажный) єдина проблема постреволюційної «амністії». Оборона інші в прокуратурі воліють багато никак не розповідати, побоюючись, що вони можуть зіграти взагалі проти активістів. 

*** 

Оцінювати такі історії дійсно пропорционально. І з моральної сторони, і, як показує історія «справи Бубенчика», з юридичної. 

Але саме к складних рішень існує влада. В ідеалі така, що користується довірою суспільства і зважує всі складові: юридичну, моральну і політичну.

Заперечувати останню – немає сенсу. Такі справи завжди існуватимуть у політичному контексті. Але беручи в себе відповідальність за політичні рішення, влада має пахнуть її до кінця.

Звільняючи – звільняти. Караючи – карати. Приставки не- закриватись від діалогу, як всередині своїх кабінетів, си і з суспільством. І бути готовою свої рішення обгрунтувати і пояснити.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.