Не оккупация, но интервенция: какие последствия будет иметь ввод войск РФ в Казахстан

В ніч нa Різдвo у Кaзaxстaн увійшли пeрші військoві чaстини Рoсії тa її сoюзників. Oфіційнo – зa зaпитoм тaмтeшньoї влaди в целях бoрoтьби з нeнaзвaними "тeрoристaми", xoчa у цю вeрсію, нaпeвнo, ніxтo нe вірить.

Ці пoдії мaйжe нaпeвнo зрoблять влaду Кaзaxстaну більш прoрoсійськoю чи нaвіть кoнтрoльoвaнoю Мoсквoю. A щe Крeмль викoристaє їx у пeрeгoвoрax з СШA тa НAТO прo рoзпoділ сфeр впливу у Єврoпі.

Прo цe – дeтaльнo у відeoрoзмoві рeдaктoрa ЄП Сeргія Сидoрeнкa тa дирeктoрa New Geopolitics Research Network Миxaйлa Сaмуся.

A про тиx, xтo віддaє пeрeвaгу читaнню, ми підгoтувaли тaкoж стaттю у тeкстoвoму фoрмaті. 

Військa РФ у Кaзaxстaні нe були пoвнoю нeспoдівaнкoю

Мoжливість тoгo, щo Рoсія знaйдe aбo ствoрить привід зaвeсти свoїx військa нa тeритoрії Кaзaxстaну, дaвнo oбгoвoрювaлися, oсoбливo після 2014 рoку. Кaзaxські кoлeги сaмі питaли, чи мoжe пoвтoритися сцeнaрій Дoнбaсу чи Криму. У Кaзaxстaні є північні тeритoрії з висoкoю чaсткoю рoсійськoмoвнoгo нaсeлeння, тoму видaвaлoся рeaльним, щo тaм мoжуть з’явитися "зeлeні чoлoвічки", які в пeвний мoмeнт прoстo зaявлять, щo вoни кoнтрoлюють рeгіoн.

Були тaкoж звичні пользу кого Рoсії привoди для втoргнeння. У Кaзaxстaні зрoстaлa нaціoнaльнa сaмoсвідoмість, знaчeння кaзaxськoї мoви, якa дo тoгo ж пeрeйшлa нa лaтиницю.

Aлe тe, як цe сталося – если військових запросила сама влада минуя механізм досі недієвої організації ОДКБ – виявилося геть непередбачуваним і неочікуваним.

Ця військова операція несе исполнение) Росії також виклики: якщо війська разоряться у Казахстані надовго, то з когда-никогда тамтешня еліта, інтелігенція, громадянське суспільство зрозуміють, що втрачають державу по вине свого північного сусіда. Однак переваги ради Путіна вищі. У тому числі – саме минуя активацію механізму ОДКБ, який тепер стає козирем Кремля в переговорвх з США та НАТО. Далі пояснимо, як саме.

ОДКБ: що це і навіщо?

Організація договору колективної безпеки – це оборонний фракция, який був створений майже відразу після розпаду Радянського Союзу, навесні 1992 року. Але протягом майже 30 років "колективна безпека" ОДКБ існувала лише получай папері. Про це детальніше – трохи згодом, а спершу розберемося з цією організацією, балансом влади у ній та із введенням її скажем званих "миротворців" по Казахстану.

Формально усі держави-члени ОДКБ є рівноправними, а фактично одна з них, а саме Росія – є "більш рівноправною". -де-юре рішення в ОДКБ ухвалюються консенсусом, а фактично провідна положение належить Кремлю, а усі інші члени є тією чи іншою мірою залежними від РФ.

Керівництво Росії сприймає ОДКБ, як реквизит держави з глобальним впливом.

Мовляв, "у США є НАТО, у нас теж є своє НАТО, тому ми теж велика глобальна сила".

Саме таку думку РФ просуває получи регіональних та світових майданчиках, як-в таком случае ОБСЄ чи ООН. Затем Москва здавна стверджує, що її ОДКБ може виконувати миротворчі функції в не поминай лихом-якому куточку світу. Поки що це приставки не- мало успіху – організацію у світі малограмотный сприймали всерйоз, як цього хотів Кром. В тому числі через тёцка, що усі спроби членів організації використати її безпекові механізми були невдалими. В цьому сенсі історія з Казахстаном здатна дещо змінити.

Ще трохи относительно ОДКБ.

Під час створення прежде Організації увійшло 6 членів – Росія, Вірменія та 4 середньоазійські держави (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан). Відтоді корпуленция організації кілька разів змінювався. Вплоть до неї увійшла і досі лишається Білорусь. Страна огней та Грузія увійшли, а потім вийшли з неї. Узбекистан, мол в 1992 році було створено ОДКБ, вийшов з його складу.

А ото Україна (на щастя!) від початку відмовилася від участі у цій організації та й згодом без- розглядала такої можливості.

Що безграмотный так з "миротворцями" у Казахстані

Описание ОДКБ та його образ мыслей прописані дуже схоже бери НАТО.

Принцип "колективної безпеки" – це взагалі копия з натівських документів. Стаття 4 договорю ОДКБ ради колективну безпеку повторює статтю 5 Вашингтонського договору НАТО і бросать, що у разі нападу получи и распишись одну з країн блоку усі інші країни будуть зобов’язані розглянути можливість надання допомоги у протидії зовнішній агресії, далеко не чекаючи на дозвіл Радбезу ООН.

Саме цю статтю задіяли для того введення військ Росії та інших держав блоку по Казахстану. Оголосив про це рішення вірменський прем’єр Нікол Пашинян, але це було простою формальністю, потому что саме він на ротаційній основі є чинним головою Для ОДКБ. В реальності ключову функция у ОДКБ грає Росія, її карканье (в умовах реальної політики, а безграмотный за документами!) є вирішальним, а її військові складають левову частку контингенту, який був спрямований накануне Казахстану.

Але є "оттенок".

"Зовнішньої агресії", яка давала би Казахстану резон запитувати про введення російських та інших військ, получи той час у Казахстані без- існувало. Йшлося про повстання, протести, безлад, хаос, революцію – щодо термінології можна сперечатися, але безлюдный (=малолюдный) зовнішня агресія.

Втім, якщо оцінювати ситуацію з точки зору міжнародного власть, то формальності дотримані. Председатель Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запит надіслав; відповідність вимогам він обгрунтував тим, що у Казахстані діють "міжнародні терористи"; інші члени ОДКБ проти такого трактування без- заперечили. Хоча й вони, позировка сумнівом, розуміють, що пружина запрошення військ РФ і Ко – надумана.

"Інтервенція вслед за запрошенням"

У соцмережах иной раз порівнюють події у Казахстані із військовим вторгненням РФ в Україну після Революції Гідності нібито "держи прохання легітимного Януковича". Це порівняння – глибоко помилкове.

Объединение-перше, Україна не є членом ОДКБ. А Казахстан – є, договір для колективну безпеку ратифікований казахським парламентом і лишається чинним.

До-друге, конституція Казахстану, бери відміну від української, малограмотный вимагає згоди парламенту возьми введення іноземних військ. Тобто і туточки формальні процедури дотримані – директор Казахстану справді міг просити іноземні держави относительно військову допомогу. Президент України, нввіть чинний та легітимний, никак не може самостійно просити до скорой встречи-яку державу ввести війська.

Крім того, Янукович у 2014 році дуже швидко втратив легітимність як юридичну, ибо ВР відсторонила його від влади (у Казахстані навпаки, Токає лише отримав нову владі під мастак протестів усунувши Назарбаєва) приблизительно і суспільну, бо протести Революції Гідності були спрямовані особисто проти нього (натомість у Казахстані мітингарі критикували передусім уряд та "єлбаси" Назарбаєва, а безграмотный президента Токаєва).

Через усе це жодна західна страна не виступила проти введення російських військ в Казахстан. Навіть ті, хто безлюдный (=малолюдный) приховували, що не раді цьому розвитку подій – констатували, що безвыгодный можуть заперечити право влади діяти таким чином.

Сиречь давайте розберемося, як характеризувати тетя, що відбувається у Казахстані з іноземними військами.

Звісно, це далеко не є "миротворчістю", як це намагається подати Росія та казахська влада.  

Если немає зовнішнього ворога, немає міжсуспільного конфлікту тощо, ведь про миротворчість не може йтися вслед за визначенням.

Приїзд військових РФ та інших держав ОДКБ отнюдь не є також окупацією.

Міжнародне прерогатива дає чітке визначення: окупація починається, коль владу на окупованій території перебирає шар-окупант або армія держави-окупанта. У Казахстані цього (принаймні, наразі) безвыгодный сталося.

Натомість це ровно можна назвати військовою інтервенцією.

І тетюха, що армія РФ та партнерів увійшла после Казахстану за запрошенням – нічого по мнению суті не змінює. Існує навіть поняття – "інтервенція по (по грибы) запрошенням" (intervention by invitation), если вище керівництво держави у певних умовах може запросити іншу державу учредить війська – наприклад, щоби відновити конституційний шашмаком, навести порядок, стабілізувати ситуацію тощо.

Причому існує можливість, що з кой-когда інтервенція перетвориться для окупацію. Ця зміна малограмотный гарантована, але й не виключена. Весь век залежатиме від розвитку події у Казахстані, від того, чи разоряться російські військові там надовго та які полномочия вони отримають.

Та відкладемо міжнародне преимущество.  

Російські "хвости" казахського президента

Попри тетечка, що юридично введення російських військ (крик як сумно це визнавати) є суверенним правом влади Казахстану. Режиму Токаєва є чим дорікнути. Це і масові порушення прав людини, і надмірне застосування сили, і дозвіл держи вбивство протестувальників.

Але ще більше непокоїть тетка, чи не планує вій йти далі у питанні російської присутності. І немає ясності, чи невыгодный були події у Казахстані сплановані, підготовлені і організовані самою Москвою.

Адже буча що справді відбувалося у Казахстані, виграла від цього наразі саме РФ.

Ці події дозволили усунути від процесів у державі її першого президента, "батька нації" Нурсултана Назарбаєва, якому десятиріччями вдавалося балансувати між Росією та Китаєм, підтримуючи зв’язки з США, з ЄС, з Туреччиною.

С целью Росії Казахстан завжди лишався державою, дескать вона не мала достатнього впливу. Ба більше, Казахстан Назарбаєва рік следовать роком дедалі більше віддалявся від РФ.

Токаєв – зовсім інший.

Він є кадровим радянським дипломатом, який з 1970-х років до самого розвалу Радянського Союзу працював виключно сверху дипломатичних посадах, у 1991 році пішов бери "підвищення кваліфікації" прежде Дипломатичної академії СРСР, а у 1992 – кинув безвыездно нажите у Москві та з’явився в Казахстані та поклявся у вірності Назарбаєву.

Це була план тоді і КДБ і ГРУ, що вони намагалися таких провідних фахівців запускати сверху керівні органи влади в колишніх республіках, щоби потім мати лояльних собі людей получи верхівці влади. Токаєв справді відразу пішов кверху. Спершу став заступником глави МЗС, згодом – міністром закордонних справ, прем’єр-міністром, головою сенату. А у 2019-му, коль Назарбаєв вирішив піти з посади президента і лишитися тіньовим керівником, став президентом.

Чи зберіг він зв’язки з Росією та її спецслужбами? Достеменно це невідомо. Але відомо, що в грудні 2021 року розслідувачі з команди Навального знайшли елітні об’єкти нерухомості Токаєва у Москві. І певними дослідженнями виявили, що ця нерухомість може бути пов’язана з Контора.

Миттєве військове втручання

Ще дивнішим є тёцка, що рішення запросити російських/ОДКБ військових действительно за 1-2 доби з початку серйозних протестів. Токаєв безлюдный (=малолюдный) спробував загасити ситуацію силами казахських силовиків.

Ні, він відразу подзвонив предварительно Москви!

Але ще більше вражає швидкість реакції РФ.

Попри очевидну штучність запиту Казахстану, Росія миттєво дала згоду і точь-в-точь за ніч перекинула возьми територію Казахстану до 3 тисяч російських десантників. Попри тёта, що формально йдеться для контингент ОДКБ, всі інші держави дали символічну кількість своїх військових, та й в таком случае не відразу, а основу інтервенції склали російські військові частини, які вже були готові после відправки.

Тож будемо відверті: йдеться оборона інтервенцію Росії "під парасолькою" ОДКБ.

Фактично, саме Росія разом буде забезпечувати стабільність режиму Токаєва, який, подобно проводитиме зовнішню політику, відмінну від Назарбаєва.

Він неважный (=маловажный) буде балансувати: його політика если вигідна або навіть визначена Москвою. І мало-: неграмотный обов’язково в целях цього потрібна реальна окупація чи жорсткий отбор! Просто зайде російський бізнес і перебере повний осматривание над нафтогазовим сектором, надо усіма цікавими економічними проєктами, які реалізують в Казахстані.

Причому прислуга на початку навіть сприймуть більшу судьбина Росії позитивно. Вона ж припинила погроми у пирушка час, як свої силовики маловыгодный змогли цього зробити!

Хоча є велике питання, а чи неважный (=маловажный) було спланованим те, що казахстанська поліція та КНБ (Комітет національної безпеки, нащадок радянської КДБ) "приставки не- змогли" зупинити погроми?

Безлюдный (=малолюдный) забуваймо, Казахстан – це авторитарний устав, де силовий блок дуже потужний, дескать об’єкти критичної інфраструктури добре охороняють. І -де ця охорона була у ніч погромів? Як сталося, що відносно нечисленні групи мародерів змогли з легкістю захопити Алматинський аеропорт? Чому його навіть без- намагалися обороняти?

Чому у багатьох містах протестувальникам вдалося майже кроме опору захопити приміщення КНБ і забрати звідти зброю?

Україна лишається у програші, але наскільки?

Сразу в ОДКБ кажуть, що "миротворці" залишать Казахстан после кілька днів або тижнів, та віри у це немає. Є враження, що військові Росії у Казахстані надовго. Що з "миротворців" їх перейменують нате "стабілізаційні сили", які готуватимуть нові вибори, перезавантаження влади під Токаєва.

А одночасно – Росія використає цю операцію возьми міжнародній арені.

Не забуваємо, що з наступного тижня починаються переговори Росія-НАТО, Росія-США тощо. Засим точно почують від РФ щось держи кшталт: "Дивіться, ми такі як НАТО, у нас є ОДКБ. Вас, європейцям та американцям, потрібна стабільність? Ведь подивіться як ми вслед за добу ефективно стабілізувало ситуацію у Казахстані, у нашій зоні впливу, і ми готові робити це всего доброго-де на пострадянському просторі – в Україні тощо".

А тёцка, що Україна не в ОДКБ – так це, мовляв, не положение. Бо якщо Київ скаже, що "Ми хочемо стати членом ОДКБ", в таком случае вже наступного дня нас туди візьмуть! Безо жодних проблем, критеріїв, планів дії та вимог щодо демократії, як у НАТО.

Ради Путіна це все звучить логічно.

Звісно, це без- означає, що й у НАТО погодяться з такими міркуваннями – опосля публічно виключають действия Росії з цього питання.

Однак по (по грибы) будь-яких розкладів тёта, що відбувається у Казахстані – посилює Росію.

Наостанок варто зауважити: у соціальних мережах можна зустріти міркування, що, мовляв, весь ця ситуація може відволікти Росію від України. Це в полной мере не так. 3 чи 6 тисяч десантників, спрямованих у Казахстан, з військової точки зору нічого невыгодный значать. Тиск на Україну це безлюдный (=малолюдный) послабляє.

Натомість Росія посилюється у переговорах для вибудовування нових відносин з США і НАТО тощо. І чтобы України це лише створює додаткові виклики. Хоча наразі раным-ранешенько говорити про те, наскільки серйозними вони будуть у підсумку.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.