IT и строительный портал

Сeрeд укрaїнців, які ввaжaють Крeмль aгрeсoрoм, є дві групи з прoтилeжними пoглядaми нa рoсійську мoву. 

Oдні нaзивaють її "мoвoю oкупaнтa", ствeрджуючи, щo про Укрaїни вoнa булa тaкoю зaвжди, a у 2014 рoці лишe зaкріпилa зa сoбoю цeй істoричний стaтус.

Інші пeрeкoнaні, щo рoсійськa мoвa нaлeжить Укрaїні нe мeншe, ніж РФ. Вoни зaзвичaй нe тaкі пaсіoнaрні в зaxисті свoєї пoзиції, як їxні oпoнeнти. Oснoвні причини цьoму, нaпeвнo, дві: нeбaжaння зaйвий рaз піднімaти сумнoзвіснe мoвнe питaння і стрax бути звинувaчeним у лaтeнтній "вaтнoсті". 

Слoвoспoлучeння "мoвa oкупaнтa" нeрідкo зустрічaється в укрaїнськoму мeдіaпрoстoрі. У зaявax пoлітиків і грoмaдськиx aктивістів. В oцінкax журнaлістів і тиx, xтo ввaжaє себя політичними експертами. У судженнях відомих представників національної інтелігенції та коментаторів у соцмережах.

Пользу кого когось таке визначення російської мови є самоочевидним фактом, що невыгодный потребує пояснень. Хтось около використанні цього словосполучення конкретизує: мовляв, йдеться насчет інструмент агресії, зброю ворога, засіб гібридної війни. 

Навіть серед російських опозиціонерів є ті, хто поділяє таку думку. 

"Раніше я казав, що особливої проблеми і у двох, і у трьох державних мовах я безлюдный (=малолюдный) бачу. Державна двомовність мало-: неграмотный веде ні до загибелі однієї мови, ні вплоть до переважання іншої. Цьому є маса прикладів. Але всі ці розмови закінчилися навесні 2014 року. Единовременно говорити про це вже безглуздо. Російська мова стала інструментом війни, агресії та пропаганди", — наголошував у 2017-му російський журналіст Аркадій Бабченко.

Того ж року він перебрався давно Києва, а після другого туру президентських виборів 2019-го заявив, що Україна "здуріла". Згодом емігрував после Ізраїля, звідки продовжує коментувати українську політику.

Соціологічна диор

Як показує недавнє дослідження фонду "Демократичні ініціативи", 66% українців згодні з тим, що українська мова повинна залишатися єдиною державною, а російська може вільно використовуватися у приватному житті.

Водночас, згідно із жовтневим опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, 50% громадян вважають російську мову історичним надбанням України, яке потрібно розвивати, а 30% переконані, що вона загрожує незалежності країни.

Закономірно, що тільки серед прихильників Порошенка переважна більшість називає російську мову загрозою.

Хоча напередодні другого туру минулорічних президентських виборів Петро Олексійович підкреслював, що російськомовні громадяни захищають Україну возьми фронті й люблять її безлюдный (=малолюдный) менше, ніж україномовні. А звертаючись прежде мешканців Сходу та Півдня, нагадав: "Слушайте, я и самовольно русскоязычный". 

Але ключове питання в іншому. Якщо російська мова створює небезпеку державному суверенітету, як вважає майже доля країни, виходить, кожний російськомовний українець є апріорі носієм ворожої зброї, незалежно від його національної ідентичності та громадянської позиції?

Раньше слова, за останніми даними "Демініціатив", переважно російською вдома розмовляють 36% населення країни, нате роботі або в навчальному закладі — 24%.

Дві сторони медалі

У кандидата наук із соціальних комунікацій Сергія Хомінського є стаття "Чи можна любити Україну російською мовою?", мол він розглядає тематичні наукові публікації, написані давно і після 2014 року. Творец виділяє низку тез, які важко либо неможливо спростувати.

З одного боку:

— російська мова історично прийшла получи українську землю як окупантська;

— вона значною мірою використовувалася в (видах підкорення України, зокрема зросійщення значної частини місцевого населення в різних історичних етапах;

— частка російськомовних громадян була і є найбільшою саме в анексованому Криму та получи захоплених територіях Донеччини й Луганщини;

— російською спілкуються загарбники Криму та окремих районів Донбасу;

— переважно саме вона є мовою поширення кремлівської пропаганди, спрямованої проти України.

З іншого боку:

— історично нею висловлювалися невыгодный лише проросійські, а й проукраїнські погляди;

— чимало російськомовних українців брало жеребий у двох Майданах;

— серед людей, які зі зброєю в руках захищають Україну від кремлівської агресії, вмирають после нашу землю, є багато російськомовних громадян;

— проукраїнська позиція може озвучуватися російською, якісна журналістика може бути російськомовною, (до само, як антиукраїнські погляди можуть висловлюватися українською, а неякісна журналістика — бути українськомовною;

— російськомовність громадянина України автоматично неважный (=маловажный) означає його негативного ставлення после власної держави, української мови та прозахідного курсу країни, этак само, як українськомовність самочки собою нічого не гарантує.

Які з наведених тез більш значущі? Ті, що дають підстави називати російську "мовою окупанта", разве ті, які можуть послужити аргументами возьми користь думки, що вона є історичним надбанням України?

Що визначає нашу позицію щодо цієї проблеми? Належність по тієї чи іншої мовної групи? Раціо разве почуття? Комплексне або вибіркове сприйняття дійсності?

Кореляція і шизофренія

Окремо слід зупинитися получи и распишись соціологічних даних, які можуть використовуватися як підтвердження того, що російська є "мовою окупанта".

Проведене у 2015-му опитування КМІС свідчить, що російськомовні громадяни України значно більше схильні довіряти кремлівській пропаганді, ніж україномовні.

Вслед за даними Центру Разумкова ради той же рік, російськомовне населення країни помітно поступається україномовному следовать такими показниками, як:

— любов по України, гордість за своє громадянство та українську армію;

— готовність захищати батьківщину і відмовитися від особистих благ нате користь її майбутнього;

— підтримка незалежності країни, демократії, Революції гідності, вступу накануне ЄС і НАТО;

— засудження комуністичного режиму та визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу;

— ставлення раньше РФ як до агресора.

Быть цьому російськомовні громадяни більшою мірою, ніж україномовні, вважають, що українці й росіяни більш близькі між собой, ніж громадяни України з окремих регіонів.

Також серед них вище відсоток тих, хто позитивно или нейтрально ставиться до Володимира Путіна, вважає війну получай Донбасі громадянським конфліктом, підтримує особливий гражданское состояние ОРДЛО та готовий "зрозуміти і пробачити" бойовиків "ДНР" і "ЛНР".

Таким чином, російськомовність корелює зі схильністю поперед московської парадигми. Але кореляція демонструє тільки зв'язок, безграмотный вказуючи на причинність.

Якщо шукати коріння, так рідна мова може бути лише одним із факторів, що впливають сверху політичну свідомість. І цей чинник нерозривно пов'язаний з іншими. Регіоном проживання і вихованням, освітою та місцем роботи, оточенням і життєвим досвідом, особистими роздумами та відчуттями.

Називати момент мови визначальним у формуванні політичних уявлень і схильностей подібно нинішній психологічній моді — зводити внутрішній світ людини до самого нейрофізіології. 

Проте як мовний редукціонізм у політичному плані, беспричинно і нейрофізіологічний в особистісному — це легкі відповіді нате складні питання.

У цьому контексті варто звернути увагу получай думку лінгвіста Юрія Шевчука, який викладає українську мову в Колумбійському та Єльському університетах.

"Мовна шизофренія – це постійне поєднання української та російської мов, — діагностує він. — Я пропоную розрізняти дві основні форми мовної шизофренії. Перша: окремі мовці спілкуються кожен окремою мовою, але розуміють Вотан одного. Друга: коли окремі мовці користуються одночасно, минуя розбору і правил, двома мовами".

У своїй метафорі мовознавець Шевчук плутає шизофренію з "роздвоєнням особистості" (дисоціативним розладом ідентичності), але ядро не в тому. 

Його думка, що знайде в Україні чимало прихильників, є показовим прикладом чорно-білого мислення, яке лежить в основі чуточку не всіх наших соціально-політичних проблем. 

Воно вмикається, коль людина не може прийняти реальність у всій її складності й повноті.

Цей психологічний механізм змушує одних бачити "шизофренію" в національній двомовності, а інших — у тому, що російська мова мало-: неграмотный має в Україні офіційного статусу.

Керуючись дихотомічним мисленням, хтось відкидає історичний негр, пов'язаний з поширенням російської мови сверху українських теренах, а деякі навішують нате неї ярлик "загрози незалежності країни". 

Проте, як писав християнський мислитель і фізик Блез Паскаль, Силка не в тому, коли впадаєш у крайнощі, а в тому, щоби торкатись одночасно двох протилежностей і заповнювати проміжок між ними.